Пару днів потому, я знову опинився в усвідомленому сні. Я перебував на засніженій вулиці зимового міста. Навколо снували поодинокі перехожі, а мене оточував пейзаж зі старих і по-зимовому похмурих цегляних будівель. Як знак усвідомленості сновидіння, я подивився на свої руки. Для мене це вже було радше не потребою, а хорошим ритуалом, що означає початок сновидіння. Руки були в шерстяних чорних рукавицях, що здавалося мені милим і логічним, оскільки навколо була зима. За відчуттями це було навіть не наше час, приблизно середина двадцятого століття. Це було видно по місту і по тому, як люди вдягалися, ну і по моїм рукавицям.
Я згадав, що повинен шукати стіну туману. Я знав, що вона повинна бути на кордонах цього сну, а значить мені пора було покинути місто.
Я злетів, точно так, як мене навчила мама з минулого сну. Я парив як повітряний змій, ковзаючи по невидимих лініях паралельно землі. Я з легкістю вилетів у сади за містом. Під мною був обширний сад з фруктових дерев, що стояли і дрімали в снігу. Сад явно був старим, але достатньо доглянутим. По снігу під мною бігав маленький хлопчик років восьми. Я знизив швидкість і висоту.
— Хлопчику! В якій стороні я знайду стіну туману? — Прокричав я йому зі своєї висоти.
Він вказав своєю рукою лівіше від мого напрямку руху. Я направився точно за його вказівкою, і незабаром побачив її. Стіна відсікала сад від невідомого. Вона простягалася вліво і вправо, скільки вистачало погляду.
Я приземлився акурат біля її підніжжя. І не встигнувши перевести дух, одразу ж повністю в неї занурився. Я знову опинився у безкрайній пустоті між сном і чимось невизначеним. Але цього разу все навколо було осліплююче білим. Я намагався йти далі, але кроки давалися з великими труднощами. Після п'яти дуже складних кроків я втратив відчуття часу...
Поступово світло почало згущуватися, і я відчув, як навколо мене формується простір. Спочатку це було щось схоже на туман, але потім він став набувати чіткіших контурів. Переді мною постала велика брама, яка вела до незвіданих місць. Відчуття тривоги і водночас цікавості охопило мене. Я знав, що за цією брамою мене чекають нові випробування і, можливо, відповіді на питання, які я так довго шукав.
Зібравшись з духом, я підійшов до брами і, не вагаючись, відкрив її. Мене зустрів новий світ, який тільки чекав на моє дослідження.
Comments