Якось, гуляючи, я піднімався вгору по вулиці і вийшов, як мені спершу здалося, на мені добре знайому київську вулицю — Ярославів Вал. Але, пройшовши трохи в бік Львівської площі, я почав помічати разючі відмінності від реальності, і в якийсь момент я усвідомив, що знаходжуся у сні. Концентрація розуму була вражаюча, я буквально відчував роботу свого мозку десь у тімені. Я зупинив швидкоплинність сну і оглянувся. Стояв сонячний теплий літній полудень, то тут, то там виднілися рідкі перехожі. Але в порівнянні зі звичайним сном їх майже не було. Я з цікавістю розглядав фасади будинків навколо мене. Місто виглядало дуже доглянутим і сучасним: газони підстрижені, історичні будинки відреставровані, а між ними побудовані нові зі скла та бетону. Один з великих проспектів йшов у бік далекого моря. Ближче до узбережжя збільшувалася і кількість хмарочосів по двадцять поверхів і вище.
Я вирішив скористатися порадою з книг Кастанеди і слідувати поступово течії сну, не втрачаючи при цьому самоконтроль і усвідомлення. Я згадав, через що я, власне, опинився в цьому місті. Я йшов купити фарби в художньому магазині. І слідуючи цій меті, я спитав у пари, що проходила повз, як мені знайти художню крамницю. При цьому тихо уточнив, що знаю, що сплю, але хочу дотримуватися мети. Вони з радістю погодилися допомогти. Хоч вони і не знали, де знаходиться потрібний мені магазин, вони захотіли провести екскурсію по їхньому місту, оскільки я висловив своє захоплення таким красивим місцем. Від них я дізнався, що вони студенти і недавно почали зустрічатися, що це їхнє місто і тут багато цікавих місць. Я довго гуляв з ними по місту, можливо, пару годин. Вони показали мені також місцевий музей шоколаду, де мені дали кілька цукерок на пробу. Велика прогулянка закінчилася тільки ввечері, і вони запросили мене в гості. Вони жили якраз в одному з хмарочосів на узбережжі. Квартира була великою і дуже технологічною. У бік моря і порту були розташовані величезні вікна у підлогу, що відкривали приголомшливий вид на вечірнє небо над портовим містом. А на протилежних стінах у будинку в багатьох місцях були відео шпалери, які відтворювали будь-який пейзаж за бажанням, від густих джунглів до безкрайньої пустелі.
Квартира справила сильне враження, як ніби побував у недалекому майбутньому.
Через якийсь час я подякував своїм супутникам за гостинність і, попрощавшись, вирішив самостійно прогулятися вже нічним містом. Увесь цей час я продовжував пам'ятати, що знаходжуся у сні. Я знав, хто я і що сплю у своєму домі, але водночас я вже годин дванадцять гуляв по незвичайному місту снів. Це було прекрасно.
Ніч була теплою, і, гуляючи, я вийшов до старого міста, де вузькі вулички перемішувалися з маленькими площами, де також іноді зустрічалися гуляючі сновидці. Я їх не цікавив, оскільки був спокійний.
Увесь старий місто знаходився на схилі гори, що спускалася до моря, він був явно навіяний містами Середземномор'я. У багатьох місцях збереглися величезні кам'яні стіни, які ніби підпирали схил гори. Я помітив, що вночі по місту гуляло багато бездомних котів. Вони були доглянутими і явно задоволеними своїм життям. Місцеві їх явно любили, і я бачив побудовані для них будиночки на дахах старих будинків.
Вже світає.
У якийсь момент я знайшов невеликий цілодобовий торговий центр, вибір магазинів був невеликий, художнього теж не було. Але був магазин "Все для хобі та сувеніри". Я зайшов перевірити, чи немає у них фарб. Швидко з'ясувавши, що фарб там немає, а в основному вони продавали все для шиття та вишивки, я зацікавився сувенірами. Стандартні на вигляд, однакові як і в будь-якому місті сувеніри: листівки з видами міста, чашки, відкривачки та брелки, магнітики на холодильник і якісь машинки, які якось пов'язані з містом. Я відчував, що часу шукати інший магазин вже не залишається, я вирішив купити сувеніри, з думкою, що і кому я міг би їх подарувати. Набравши повні руки, я підійшов розплатитися на касу. Готівки у мене в кишенях не виявилося, до того ж я поняття не мав, яка тут валюта. Касирка і охоронець вже починали нервувати, а я продовжував обшукувати кишені своїх штанів, знаючи, що якщо ти щось шукаєш у сні і впевнений, що знайдеш, то воно знайдеться. Так і вийшло: в одній з кишень була банківська картка, якою я зміг без проблем розплатитися. Вийшовши на вулицю, я побрів далі назустріч ранковому сонцю.
Через якийсь час я вийшов на велику площу, яка з'єднувала старе і нове місто. На площі було багато клумб з пальмами та доглянутими рослинами, біля клумб стояли лавки. Сонце повільно піднімалося над старими арковими воротами, що вели до якогось парку з густою рослинністю. На лавочках вже сиділи люди, явно насолоджуючись першими променями сонця. Я підсів до однієї такої компанії літніх людей. Розповів про те, що сплю, і вже добу гуляю по їхньому прекрасному місту. Дивно, але чомусь я помітив, що таким чином філософствуючи зі сновидцями, на мене накочувала невимовна смуток, ніби я хочу бути знову не ведаючим дурнем і вірити у все. А тепер я загублений і ніби повинен ще знайти щось дуже важливе для мене. Але я не пам'ятаю що.
Я дістав з кишені куплені мною сувеніри.
— Цю машинку я купив для мого племінника Данчика, а цей магнітик для племінниці Іванки, цю листівку для сестри, а це... Хоча ви ж і я розуміємо, що це все у сні і залишиться, і я не можу їх взяти з собою в реальність.
— Ти правий, не зможеш.
Я знову поринув у роздуми, сонце повільно піднімалося.
Задзвенів будильник.
Comments