Я сновидів вже кожної ночі, кілька днів поспіль. Я не ставив перед собою у сні цілі та не розв'язував задач. Я просто намагався зробити цей стан максимально природним для себе. І у мене це виходило з кожним разом все краще. У безкінечній зміні декорацій різних снів, в один момент я зайшов у чергові двері та опинився у дворі невеликого, але красивого двоповерхового барокового палацу. В його оздобленні переважали бежеві та білі тони, а ліпнина була позолочена. У дворі кипіла робота, багато робітників працювали над реставрацією будівлі. Мене вони наче не помічали, заглиблені у свою роботу. Смішно, що у кожній новій сцені сну, сновиди знову грали свої ролі, явно сподіваючись, що я забув про природу того, що відбувається.
— Я знаю, що сплю, — сказав я.
Робітники тут же припинили свій спектакль і якось розчаровано та втомлено подивилися на мене.
— Ідіть усі сюди, я хочу поговорити! — Я сподівався зайнятися своїми розпитуваннями та дізнатися щось нове про світ сну.
Робітники неохоче оточили мене, їх було близько тридцяти.
— Я хочу зрозуміти вас і цей світ. У сну ж є межі?
— Ні, — відповів один із них.
— Тобто сон безмежний?
Відповіді не було.
— Розкажіть мені про себе, хто або що ви?
Лише мовчання, ніхто не хотів нічого казати. Усі, наче винувато, опустили очі вниз, боячись зустрітися зі мною поглядом.
І тут я усвідомив, що відбувається.
Їм не можна або не дозволено зі мною говорити. До мене завжди виходив один лише сновидець у супроводі "охорони", який наче сам добровільно розповідав мені про світ і відповідав на запитання. Він же завжди просив наче ненароком не питати інших і не говорити про сон: "Їх це засмучує". Але зараз його тут не було, і зі мною не хочуть спілкуватися.
Чорт забирай, що тут відбувається, і хто він? Я лише зараз усвідомив, що сутність, сновидець, з яким я говорив, була завжди одна і та сама. Його риси характеру і манера спілкування були незмінні. При наступній зустрічі я зобов'язаний дізнатися його ім'я, якщо воно у нього є.
Коментарі